Протистояння російській навалі та оборона Вознесенська, що на Миколаївщині. Другого березня 2022 року під час оборони міста від прямого влучання снаряда з танку загинув 22-річний Сергій Агапітов. Мати загиблого Ганна збирала тіло сина по частинах.
Про події тих днів дізнавалися журналісти Суспільного.
Ти снишся часто мені. Сниться дві ноги, одна рука, як зібрала, так і є. Дуже шкода, що тобі назавжди 22 роки, нічку не переночував, щоб дочекатись до свого дня народження. Сестричка не витримала і через рік пішла за ним.
Ганна Агапітова з фотом сина. Фото: Валентина Гурова/Суспільне Миколаїв
Сергій Агапітов захоплювався боксом, розводив свійських птахів. Працював на будівництві.
"Настільки він був бойовий, серйозний, швидкий. Як почалось вторгнення йому сказав сват: "Ти дивись Сергію, це війна", то він навіть не задумувався, він сказав: "Я у мами під спідницею сидіти не буду, ми їх в місто не пустимо". Такий категоричний був", — говорить мама Сергія.
Серце підняте з піску
Четвертого березня Ганна разом із кількома людьми почали збирати частини тіла Сергія.
"Удар прийшовся в потилицю, а в нього ще була граната в руках, голова полетіла й у воротях вона розлетілась. Не було ні очей, ні зубів, одне вухо з голови я знайшла і шматочок кисті. Потім підхожу, щось червоне, підіймаю з піску, а це серце — мого сина серце", — розповідає Ганна Агапітова.
Все, що вдалось зібрати, доставили до моргу. Наступного дня Ганна повернулась до двору, аби зібрати речі сина.
"Ще купа мʼяса була. Ми назбирали ще великий пакет, ребро, палець. Тут знайшли паспорт під дошками, трошки подряпаний був", — говорить мама загиблого.
Ворота де розлетілася голова. Фото: Валентина Гурова/Суспільне Миколаїв
Ганна пішки віднесла рештки тіла сина до моргу.
"Розумієте тут ще й собаки їли. Коли я прийшла, там є собачка, вона була вся в крові. Значить ще й вони зʼїли кусок. Славік, господар будинку, його поховали без голови і без руки, так і не знайшли. Я Сергієвої тільки руки не знайшла", — згадує мама.
Двір де загинув Сергій. Фото: Валентина Гурова/Суспільне Миколаїв
Через рік після загибелі Сергія померла від інфаркту міокарда його старша сестра Алла.
"Їх троє було у мене, тепер залишилась одна донька і дві онуки", — говорить Ганна.
Від коктейлів молотова до захисту міста
До оборони Вознесенська Сергій долучився 25 лютого 2022 року.
"Робили коктейлі молотова у мене вдома, варив їжаки, допомагав, машиною возив, що кому треба було", — говорить мама Сергія.
Сергій Агапітов. Фото з особистого архіву Ганни Агапітової
Першого березня 2022 року Сергій Агапітов записався до територіальної оборони.
"Записали до тероборони, взяли паспортні дані, і сказали, хлопці, прийдете завтра, бо сьогодні зброю розвантажують. Вони домовились на 6:00 зустрітись з хлопцями. У них були коктейлі молотова. Почався бій", — згадує Ганна.
Останній дзвінок — останні слова
Вдень другого березня Сергій востаннє говорив телефоном із рідними.
Востаннє, він зателефонував о 13:20 батькові, сказав : "Тато все добре, не висовуйся". І сестрі подзвонив: "Сестра, ми тут так "запаковані", ми в місто нікого не пустимо. Нікуди з міста не тікайте". Це були його останні слова.
Мати загиблого Сергія. Фото: Валентина Гурова/Суспільне Миколаїв
Додому Сергій не повернувся. Третього березня мати почала шукати його: місця дислокації ТрО, лікарня, морг.
"Я кажу: "Хлопці, ви з ним виросли разом — школа, садочок, де Сергій? Як так, ви всі є, а Сергія одного нема. Хлопці, я готова до всього, я розумію все, але скажіть мені, де він". Мені телефонує зять й каже треба десь їхати, сказали, що знайшли відірвану ногу Сергія", — розповідає мама загиблого.
Загибель Сергія Агапітова
"Пост був. Львівська 80-та бригада, перед мостом, не пускали нікого на міст. Це було вже другого березня, вже на ту сторону перейти неможливо було. Все в крові, в коктейлях молотова, розбите, розтрощене, бій тривав", — розповідає Ганна Агапітова.
Сергій загинув другого березня у дворі приватного будинку, де перебував разом із військовими ТрО в очікуванні наступу колони російської техніки. Наступного дня йому б виповнилось 23 роки.
Тут було ще два тіла, їх тіла о 12:00 забрали, а розірване тіло кажуть, хто це буде його збирати. Це вже я потім узнала. Я коли забігла (у двір де стояли ТрО — ред.) то найшла пів ноги. Просто по коліно пів ноги. Я кажу: "Алла, кросівок Сергія", вона мені ще каже: "Хіба лише у Сергія такі кросівки?" Я кросівок знімаю й бучу — це моя дитина. Я повертаюсь, а тут мʼясо, кишки, сльози котяться.
Ганна показує місце — де знайшла ногу. Фото: Валентина Гурова/Суспільне Миколаїв
Момент загибелі Сергія Агапітова зафіксувала камера відеоспостереження, встановлена на будинку навпроти.
Не мають статусу "сім’ї загиблого Захисника"
Через два роки після загибелі Сергія його рідні намагаються отримати статус "родини загиблого Захисника". Адже офіційно Сергія не встигли оформити в ТрО.
Через те, що вони тоді, усі йшли й записувались тільки на папірцях. Не занесені в компʼютер, а списки спалили.
"Всі розмахують руками. Були спалені списки. Всі знають, всі бачили, кажуть: "Ми про вашого Сергія знаємо". Всі кричали, що він герой. Оце ми тільки добились, що у нас є з СБУ довідка, що ми потерпілі. Я буду до останнього битись. Хіба серце моє перестане битись", — додає мати Сергія.
Мати на могилі сина. Фото: Валентина Гурова/Суспільне Миколаїв
Також на Алеї пам’яті у Вознесенську досі немає згадок про жителів міста, які долучились до оборони міста, зокрема і про Сергія Агапітова.
"Ця Алея, де обіцяють встановити памʼять про наших хлопців. З моїм сином Агапітовим Сергієм загинув: Тряско Вʼячеслав, Лукашенко Віктор, Телегін Геннадій, Ткач Андрій, Вінтуляк Юрій і Кудаленко Віктор. Загинули захищаючи місто Вознесенськ", — говорить Ганна Агапітова.
Алея пам’яті у Вознесенську. Фото: Валентина Гурова/Суспільне Миколаїв
У Сергія Агапітова залишились мама, сестра та незрячий батько.
