Захист національної ідентичності: роль української мови в протистоянні з російською пропагандою
Українська мова, що століттями зазнавала утисків з боку росії, сьогодні стала одним із символів боротьби за незалежність і національну ідентичність. В умовах війни та інформаційного тиску мова є не лише засобом комунікації, а й важливою складовою культурного та інформаційного захисту країни.
З початку повномасштабного вторгнення рф українська мова стала не просто засобом комунікації, а символом боротьби за незалежність. Українська мова — це маркер національної ідентичності, важливий інструмент для формування суспільної єдності. Попри позитивні зміни після ухвалення мовного закону в 2019 році, виклики залишаються, зокрема через активну антиукраїнську пропаганду, якою росія намагається підірвати значення української мови і національної культури. Виявляють деструктивний вплив росії через мову експерти-лінгвісти Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (КНДІСЕ), пише УНН.
Мова має значення
На сьогоднішній день уже ні в кого немає сумніву, що мова є тим ідентифікатором, який визначає певну націю з-поміж інших націй і народностей та формує її національну ідентичність. Звичайно, нівелювання і приниження ролі української мови, яке відбувалося як за часів царської Росії, так і в період Радянського Союзу, негативно вплинуло на усвідомлення українцями себе як окремої від російської нації, та сформувало як в російському суспільстві, так і в середовищі російськомовних українців зверхнє і, навіть, дещо зневажливе ставлення до мови і культури українського народу. Саме через таке планомірне нівелювання нашої мови Росія протягом багатьох століть намагалася знищити нас як націю, вирвати з корінням прагнення українців до відстоювання свого права на існування і захисту інтересів своєї держави.
Після відновлення незалежності українська мова почала поступово відроджуватися і зміцнювати свої позиції, але лише прийняття у 2019 році мовного закону, який був спрямований на захист прав української мови і україномовних українців, дозволило повною мірою популяризувати українську мову в різних сферах суспільного життя.
Звичайно, цей закон викликав жваве обговорення і, навіть, несприйняття в українському суспільстві, але особливо гострою на нього була реакція росіян, які одразу ж почали маніпулювати на мовному питанні і просувати в публічному просторі як Росії, так і України наративи про утиски російської мови і російськомовних українців.
Ще у період 2013-2014 років російська пропаганда почала активно поширювати ідею приниження з боку української влади і україномовних українців населення російськомовних регіонів, культивувати серед жителів цих регіонів нетерпимість і ворожнечу до тих українців, які відстоювали свою національну ідентичність, та впроваджувати у їхню свідомість прагнення до відокремлення від України і бажання приєднатися до росії. І саме під приводом визволення жителів цих регіонів від українського «гніту» російська федерація, скориставшись суспільно-політичною ситуацією, яка склалася в Україні в цей період, почала позиціонувати себе як їхня захисниця і використовувати придуманий нею міф про «утиски і приниження» російської мови та російськомовних українців для анексії частини української території і розхитування та дестабілізації ситуації всередині країни. Мова стала також одним з приводів початку повномасштабного вторгнення росіян в Україну у 2022 році, адже навіть путін, оголошуючи 24 лютого про початок так званої «сво», аргументував необхідність її проведення потребою захистити російську мову і російськомовних українців як на тимчасово непідконтрольній території Донецької і Луганської областей, так і в Україні загалом.
Лінгвістична експертиза
Потреба у проведенні судової лінгвістичної експертизи найбільш часто виникає у кримінальному судочинстві та діяльності правоохоронних органів з розкриття, розслідування й попередження злочинів, учинених за допомогою словесних діянь. Особливо актуальним стало проведення таких видів експертиз у період, коли країною-агресором проти України у 2014 році була розпочата агресія і не лише збройна на полі бою, а й антиукраїнська інформаційна війна, яка почала формувати у публічному просторі України та за її межами деструктивний антиукраїнський дискурс, що має на меті закріпити у суспільній свідомості наративи і сформувати стереотипи та ідеологеми, спрямовані на дестабілізацію як мовної, так і релігійної та політичної ситуації в країні, підрив довіри до політичного і військового керівництва України, дискредитацію мобілізаційних процесів, а також активно впроваджує у свідомість українського населення думку про неправильність і недоцільність зовнішнього та внутрішнього політичного курсу країни, необхідність припинення спротиву розпочатій РФ збройній агресії та доцільність повернення України в зону політичного впливу Росії.
Ключові завдання, які на сьогодні вирішуються експертами-лінгвістами, полягають у встановленні наявності або відсутності в наданих для проведення дослідження мовних матеріалах висловлювань, які містять ознаки певних мовленнєвих правопорушень, зокрема: закликів до неправомірних дій (до зміни в неконституційний спосіб меж території або кордону України; до насильницької зміни або повалення конституційного ладу, або захоплення державної влади; до геноциду українців; до ведення війни тощо); розпалювання міжгрупової (національної, релігійної, на мовному ґрунті тощо) ворожнечі; виправдовування, визнання правомірною або заперечення збройної агресії росії проти України та глорифікації (звеличення) учасників цієї агресії; поширення наративів ворожої пропаганди тощо. Ці висловлювання реалізовані, переважно, у публічному просторі, а тому, звичайно, впливають на масове світосприйняття, формуючи погляди на ситуацію в країні та ставлення до неї відповідно до поширюваних в них думок, поглядів та спонукань, що особливо актуально в контексті війни, де формування ставлення до збройної агресії росії відіграє ключову роль.
Хоча війна розпочалася у 2014 році, лише після початку повномасштабної вторгнення ці питання почали розглядатися у контексті сприяння країні-агресору в інформаційному полі, адже поширювані у таких мовних матеріалах наративи відповідають тим, що транслюються російською пропагандою, зокрема тим, що стали ідеологічним підґрунтям розпочатої нею збройної агресії проти України. Наприклад, виправдовування агресії тим, що, якби росія не розпочала її, то Україна розмістила б бази НАТО, або аргументи про те, що росія була змушена розпочати агресію, щоб захистити російську мову і російськомовних жителів України та убезпечити себе від «українських нацистів», які лише сплять і бачать, як напасти на Росію і окупувати її території.
Саме тема «нацизму в Україні» стала найулюбленішою темою російських пропагандистів. Ще задовго до початку повномасштабної агресії російська пропаганда активно поширювала наративи і меседжі про нібито культивування в Україні нацистської ідеології, де українські патріоти зображувалися як послідовники Гітлера і прибічники нацистської ідеології. Такі наративи знову ж таки працювали на виправдовування агресії, подаючи аргументи щодо необхідності і доцільності її проведення під виглядом «денацифікації» та «демілітаризації» українського суспільства.
Таким чином, російська пропаганда, асоціюючи український патріотизм з нацизмом та поширюючи наративи про те, що Україна за сприяння колективного Заходу перетворилася на країну, жителі якої ненавидять росіян і все російське (проєкт «антироссия»), задіяла механізми, які сприяли тому, щоб переконати росіян у необхідності війни проти України, і власне через це вони так спокійно зустріли події лютого 2022 року. Російське суспільство було підготовлене до агресії і тому навіть коли почалася повномасштабна війна, наші очікування, що вони бодай якось виступлять проти, не справдилися. Росіяни сприймали і мабуть багато досі сприймають цю агресію як «рятувальну операцію».
Особливості російської пропаганди
З 2014 року вектор лінгвістичних досліджень здебільшого був спрямований на аналіз матеріалів постмайданного періоду, зокрема тих, що стосувалися подій на Майдані і їх дискредитації, колабораційної діяльності, розпалювання ворожнечі та закликів до певних протиправних дій. Особливу увагу було приділено аналізу матеріалів, поширених на тимчасово окупованих територіях Криму, Донецької та Луганської областей, а також висловлювань діячів, які перейшли на бік країни-агресора. Ці матеріали часто містили заклики до зміни меж території України, захоплення державної влади та зміни конституційного ладу тощо.
Особливість цих матеріалів полягала в тому, що вони створювали ілюзію достовірності, де споживачі пропаганди сприймали їх як правдиві свідчення подій. Це вводило людей в оману, де вони не усвідомлювали, що піддаються маніпуляціям. Саме на цьому етапі експерти-лінгвісти грали ключову роль, аналізуючи зміст повідомлень і інтенції адресанта, щоб визначити мовленнєві правопорушення, такі як заклики до насильства або виправдовування агресії.
Значну увагу також приділяли випадкам поширення проросійської пропаганди в українському інформаційному полі. Аналіз змісту таких інформаційних матеріалів показав, що поширювані в них наративи повністю відповідали наративам, поширюваним російською пропагандою, а аналіз текстів переписок осіб, які були задіяні у їх поширенні, вказував на те, що вони були чітко окреслені кураторами з росії і за таку діяльність пропагандисти отримували фінансову винагороду. Теми таких промов і публікацій, спрямованих на українську аудиторію, мали на меті підрив довіри до влади, дестабілізацію українського суспільства і переконання українців у необхідності зміни політичного курсу України на користь росії. Це була спроба переконати суспільство, що Україна неспроможна існувати самостійно, і що її потрібно «врятувати» шляхом повернення до сфери російського впливу. Такі меседжі завуальовано підірвали віру в українську державність і спробували повернути її в орбіту впливу агресора.
На сьогодні російський інформаційний деструктивний вплив стає все більш прихованим і менш вираженим у відверто проросійському тоні. Натомість він маніпулює патріотизмом і спрямовується на найбільш болючі питання українського суспільства з метою його дестабілізації і підриву довіри до військово-політичного керівництва країни. Серед головних наративів, які активно поширюються в українському інформаційному просторі, виділяється антимобілізаційна риторика. Ворог намагається максимально використовувати на свою користь проблеми, які існують в українському суспільстві, зокрема питання мобілізації, проблеми в армії, повернення полонених захисників і захисниць тощо, і підірвати віру українців в перемогу і прагнення до неї. Хоча саме росія ускладнює цей процес, її пропаганда маніпулює цією темою, експлуатуючи емоції громадян, які свідомо чи несвідомо піддаються інформаційному впливу і іноді навіть, приміряючи на себе роль блогерів, включаються у цей процес, розповсюджуючи у соціальних мережах та месенджерах відповідні за змістом інформаційні матеріали.
Звичайно, основна мета російської пропаганди нині полягає у тому, щоб дестабілізувати українське суспільство зсередини, підірвати його моральний дух, посіяти зневіру і таким чином послабити здатність країни до оборони, а такі інформаційні матеріали здійснюють відповідний вплив на свідомість українців, адже рівень суспільного піднесення, який був на початку війни, значно знизився і ворог активно цим користується. Результатом такої інформаційної діяльності стає інертне ставлення частини населення до подій, які відбуваються в Україні, а одна з ключових стратегій ворога, яка полягає у формуванні негативного ставлення до Збройних сил України, дискредитації ЗСУ, поширенні в суспільстві антимобілізаційних настроїв, активно працює на зниження обороноздатності країни та послаблення опору українського суспільства.
Російська збройна та інформаційна агресія продовжується. Експерти-лінгвісти КНДІСЕ підкреслюють, що важливо не тільки виявляти пропагандистські матеріали, але й формувати свідоме ставлення громадян до інформаційного простору і поширюваної в ньому інформації, адже мова може як відродити (врятувати, захистити), так і призвести до занепаду і знищення. Мовна грамотність є ключовим елементом інформаційної безпеки країни, і кожен громадянин може стати учасником боротьби за правду, навчаючись критично мислити та розпізнавати інформаційні пастки.
В умовах війни, коли кожне слово може мати наслідки, лінгвісти КНДІСЕ працюють над тим, щоб мова залишалася зброєю захисту, а не інструментом агресії.
