Відповідальність за переправлення ухилянтів за кордон: чого хоче закон і як карають на практиці
Кількість кримінальних проваджень за ст. 332 КК зросла в рази після початку повномасштабного вторгнення. Суди часто призначають умовне покарання, незважаючи на сувору санкцію статті.
Сьогодні з соцмереж, від правоохоронців та ЗМІ ми кожен день чуємо слово «ухилянт». Облави ТЦК та викриття різноманітних схем ухилення від мобілізації, на жаль, стали нормою. Коли ці схеми повʼязані із протиправним вивезенням військовозобовʼязаних за кордон, для організаторів і учасників схем наступає кримінальна відповідальність. На прохання УНН адвокат, заслужений юрист України Володимир Богатир проаналізував судову практику останніх років щодо статті Кримінального кодексу, яка передбачає відповідальність за незаконне переправлення осіб через державний кордон.
Кримінальна відповідальність – тюремне ув’язнення
Злочин незаконного переправлення осіб через державний кордон України існував у чинному Кримінальному кодексі України від моменту його ухвалення в 2001 році. Відповідна стаття 332 зазнала лише двох змін — у 2011 та 2016 році, в результаті яких були деталізовано диспозицію норми, додано кваліфікуючих ознак злочину, а також традиційно посилено відповідальність за його вчинення.
Станом на сьогодні зміст правопорушення, крім незаконного переправлення осіб через державний кордон України, полягає також в організації процесу, керівництві такими діями або сприянні їх вчиненню порадами, вказівками, наданням засобів або усуненням перешкод. За це кодекс передбачає безальтернативну відповідальність у вигляді позбавлення волі на строк від трьох до п’яти років.
Якщо злочин було вчинено способом, небезпечним для життя чи здоров’я особи, яку незаконно переправляли через державний кордон, чи вчинені щодо кількох осіб, або повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або службовою особою з використанням службового становища, то порушникам вже світить від п’яти до семи років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю.
Але найбільше покарання передбачене за такі дії, якщо вони були вчинені організованою групою або вчинені з корисливих мотивів. Суд може відправити у місця несвободи на строк від семи до дев’яти років, позбавити права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю та конфіскувати майно.
Як видно, законодавець уважає, що за будь-яких обставин злочинець не може відбутися штрафом чи громадськими роботами, а має сидіти в тюрмі. Але що відбувається на практиці?
Сплеск активності
Ситуацію із застосуванням ст. 332 КК на практиці можна оцінити за звітами про зареєстровані кримінальні правопорушення та результати їх досудового розслідування, які ведуться Офісом Генерального прокурора. Вони оновлюються щомісяця, тож ми завжди маємо свіжу і доволі детальну статистику про стан офіційної злочинності і якість роботи правоохоронних органів.
З них можна побачити, що до моменту обмеження військовозобовʼязаних у праві виїзду за кордон через уведення воєнного стану кількість зареєстрованих кримінальних проваджень була доволі низькою. Так, у 2019 році це лише 252 записи у Єдиному реєстрі досудових розслідувань, у 2021-му — 327. Зрозуміло, що ці правопорушення, оскільки мобілізація була відсутня, не були повʼязані із ухиленням від військової служби. Після початку повномасштабного вторгнення, коли громадяни, які не мали законних підстав, але хотіли виїхати за кордон, сформували відповідний тіньовий ринок пропозицій, крива зареєстрованих проваджень різко йде до гори: 1225 записів — у 2022 році, 2301 — у 2023-му і 2585 — за три квартали 2024 року. Тобто офіційно «ринок» незаконного переправлення осіб через кордон зріс на порядок! І це можна пояснили лише напливом нових «клієнтів» — ухилянтів.
Якщо порівняти зареєстровані провадження і оголошені підозри, то можна помітити тенденцію до активізації роботи правоохоронців. Так, в 2019 підозра оголошувалася лише у 29% випадках унесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, що свідчить скоріше про незацікавленість правоохоронців у роботі за цим напрямом. Але в 2023 році цей показник зріс до 67,2%.
Зрозуміло, що суттєво зросла і кількість справ переданих до суду з обвинувальним актом. Так, наприклад, у відносно спокійний 2021 рік було передано 53 провадження. А за девʼять місяців поточного року — 1146. Можна прогнозувати, що до кінця року ця цифра буде не меншою за 1,5 тис.
Іншими словами, навантаження на суд за кримінальними справами за ст.332 КК зросло у 28 разів, або десь на 2,7 тис.%.
Зрозуміло, що зростає й кількість справ, за якими у звітній період не було прийнято рішення про передачу до суду або закриття.
Судовий розгляд
А про якість розгляду кримінальних справ у судах України можна робити висновки на підставі даних Єдиного державного реєстру судових рішень. Зрозуміло, що цей реєстр може не відображати всіх вироків, але його записів достатньо, аби побачити загальні тенденції.
Так, ЄДРСР містить 776 записів про вироки за ст. 332 КК, починаючи з 2019 року. При цьому, якщо в 2019 році їх було лише 30, то за поточний рік до реєстру було вже внесено 254 вироки. Помітний стрибок спостерігається звичайно в 2022 році.
Загалом же від моменту запровадження воєнного стану до сьогодні було винесено 648 вироків за статтею 332 КК. Якщо брати регіональний зріз, то ТОП-3 області, у яких найбільше засудили тих, хто брав участь у нелегальному переправленні людей за кордон, — це Закарпатська (148 вироків), Чернівецька (135) та Одеська (116).
Крім них також відзначилися Львівська (78), Волинська (37), Вінницька (22), Київ (20) та Івано-Франківська (19) області. В решті регіонів за період повномасштабного вторгнення — 10 і менше вироків. У шести регіонах — взагалі нуль вироків. Зі зрозумілих причин це Автономна Республіка Крим, Севастополь, Донецька, Луганська області, а крім них — також Херсонська та Кіровоградська області.
Якщо ж порявнювати ці дані із кількістю справ, переданих стороною обвинувачення до суду, можна помітити, що показник проваджень, доведених до кінця суттєво упав. Так, у поточному році правоохоронці передали до суду 1146 обвинувальних актів, а суди ухвалили лише 254 вироки (частина з яких ще не набрала законної сили).
349 вироків (понад 40% усіх проваджень) містять фразу «затвердити угоду про визнання винуватості», що вказує на досить поширену практику укладання угод про визнання вини у цій категорії справ. Йдеться про добровільну угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим, в якій узгоджуються умови відповідальності.
Наслідком таких домовленостей стають більш мʼякі покарання. Принаймні у 493 вироках (понад 50%) застосовується умовне звільнення від відбування покарання з обов’язком періодично з’являтися для реєстрації в органах влади. І це свідчить про поширеність практики призначення випробувальних строків.
Іншими словами, там, де законодавець воліє посадити злочинця, на практиці до нього ставляться лояльно і частіше залишають на свободі.
Така ситуація в поєднанні з численними випадками викриття корупціонерів серед співробітників МСЕК, ВЛК і ТЦК вказує на те, що суспільство все більше не сприймає існуючі підходи правового регулювання відносин в сфері мобілізаційної політики.
