На Миколаївщині чоловік майже два роки чекає свого сина, військовослужбовця 36-ї бригади морської піхоти, з російського полону. Від початку повномасштабного вторгнення воїн боронив Україну поблизу Маріуполя.
Про полоненого сина кореспондентам Суспільного розповів його батько Олександр.
У перші дні великої війни всі думки були тільки про сина, якому разом з побратимами довелося стримувати російську армію на Донеччині, каже чоловік.
"У них в перші дві доби згоріло все, що було. Залишилось тільки те, що могли нести в руках. І вони з боями почали відступати до Маріуполя, тому що стримати такий натиск було просто неможливо. І вони залишились на заводі Ілліча", — говорить Олександр.
Військовослужбовець Олександр. Фото з архіву Олександра
Сина також звати Олександр. Батько каже, ввечері 26-го лютого 2022 року фактично прощався з ним.
"Десь о пів на шосту вечора він мені пише: "Тату, на нас їдуть танки". А я розумію, що в них нічого немає. Молився за нього. Тому що це не передати, що це за відчуття. Проходить півтори години, отримую повідомлення: "4.5.0. Відбились", — згадує батько.
В один з моментів зв’язок з морпіхом зник на тиждень. У ті дні, коли російські військові заходили на Миколаївщину, Олександр теж хотів піти на фронт.
"Прийшов до військкомату 25-го лютого. Набирали наші підрозділи. Не взяли. 26-го аналогічно пішов. Також не взяли. А коли вже зв'язався з сином, він сказав: "Будь на швидкій, там з тебе буде більше користі", — розповідає батько полоненого захисника України.
Батько полоненого військового Олександр, Миколаївщина. Фото: Назарій Рубаняк/Суспільне Миколаїв
Зі слів Олександра, син завжди заспокоював його у критичні моменти.
"Син писав: "Прийшло підкріплення. Дасть Бог — відіб'ємось, все буде Україна". Боєкомплекти і зброя, що у них були — винятково те, що діставали в бою. Продуктів не було. Воду зливали з опалення", — ділиться спогадами чоловік.
Морпіх 36-ї миколаївської бригади Олександр з побратимами. Фото з архіву Олександра"Ми потрапили в полон".
Про те, що син потрапив у полон, Олександр дізнався ще до офіційних повідомлень — 12 квітня морпіх написав дружині повідомлення: "Ми потрапили в полон". Через Міжнародний Комітет Червоного Хреста батько отримав від військового два листи.
"Один був датований травнем. Було написано чи на стіні, чи на коліні: "З нами все нормально, ми живі, нас годують". Перше повідомлення, яке мені прийшло про те, де знаходиться мій син — було від Жеки з паралельного класу (військовий, який навчався разом з Олександром — ред.). Виявилось так, що вони потрапили разом в Таганрог, в один табір", — додає Олександр.
Лист від полоненого. Пер.: Мамо, привіт у мене все добре, як там бабуся, передавай усім привіт, я за всіма сумую. Сподіваюсь, скоро все завершиться, і я повернусь додому. Зі здоров’ям у мене все добре, ми під наглядом медперсоналу, годують добре. За можливості, дзвоніть на гарячі лінії ЗСУ, просіть, щоб нас обмінювали швидше. Всіх люблю, цілую. Лист, що надав Олександр
Відтоді жодних звісток про сина батько не отримував. Нині про морпіха Олександру нагадують лише фотографії та медаль зі спортивних змагань.
Медаль, що здобув морпіх Олександр на змаганнях з карате. Фото: Назарій Рубаняк/Суспільне Миколаїв
Чоловік не втрачає надії на повернення українського захисника.
