Кримчанин, учасник Революції Гідності, Сергій Кемський — один з 48 протестувальників, які загинули 20 лютого 2014 року на вулиці Інститутській у Києві. З нагоди 10-ї річниці трагічних подій, команда Суспільного поспілкувалася з мамою Сергія Тамарою: про Майдан, обставини загибелі сина, розслідування вбивства "Небесної сотні" та очікування вироків для винних.Життєпис Сергія Кемського
Сергій Кемський народився 15 листопада 1981 року у Керчі. Там провів свою юність, але здобувати вищу освіту вирішив у Львівському університеті. Попри те, що навчався у російськомовній школі, каже мати, Сергій успішно склав іспити та закінчив факультет філософії.
Сергій Кемський. Фото: Музей Революції гідності
Після закінчення університету переїхав до Києва. Мати згадує, Сергій був правдолюбом та хотів боротися з корупцією.
"Він організував Національне бюро журналістських розслідувань, от він там був якби засновником цього бюро. Ось вже почав працювати конкретно над корупцією в країні, політикою і так далі. Навіть чоловік сказав: "Сергій, ти там пообережніше, ти таке робиш, що потім ми тебе не знайдемо зовсім". Він цього не боявся. Був категорично проти корупції, проти хабарів, проти міліцейського насилля", — пригадує жінка.
Сергій Кемський був автором статтей для багатьох незалежних медіа того часу. Зокрема "Української правди", газет "День" та "Точка".
Надрукований вірш Сергія Кемського про Майдан. Фото: Валентина Гурова/Суспільне МиколаївПротести на Майдані
У 2004 році під час Помаранчевої Революції разом зі студентами та вчителями Сергій місяць протестував на Майдані. Тож, каже Тамара, Майдан 2013-2014 зустрів вже з досвідом. Вранці 22 листопада 2013 року чоловік доєднався до протестів. Застав і побиття студентів 30 листопада, і мільйонні демонстрації після. Дісталося тоді і Сергію.
"Він навіть не сказав, що було побиття, тоді якось я ще не знала. І потім я подивилась ці кадри, кийками по голові кругом. Він такий вертлявий, десь там вивернувся, що йому тільки синці дістались. Не хотів, щоб я туди напевно їхала", — розповіла Тамара Кемська.
Мати Сергія розповідає, на Майдані він найбільше цікавився, якою інші учасники Революції бачать країну далі, якою має бути Україна. Писав журналістські матеріали, влаштовував обговорення, опікувався громадським сектором. Бруківку та коктейлі Молотова якщо і кидав, то рідко, бо за переконаннями був прихильником ненасильницького спротиву. 18 та 19 лютого виносив поранених, а згодом отримав поранення і сам.
Дим на Майдані, 2014 рік. Фото: Юрій Кошковський
Востаннє Тамара бачила сина за три дні до загибелі — 16 лютого. Спілкувалися телефоном ще 18-го та 19-го. Востаннє жінка чула голос сина в день його загибелі — 20 лютого. Тамара згадує, набирала сина близько 8:00, він відповів, сказав, що все добре, попросив не хвилюватися.
"Я кажу, ти кудись біжиш, він — да-да. Тільки зараз розумію, а тоді до мене навіть не дійшло, що там щось вибухає, світло-шумові гранати, щось таке. Кажу: "Пізніше зателефоную", — згадує жінка.
Загибель Сергія Кемського
Сергій Кемський загинув о 09:28 на пагорбі, біля годинника, на місці, яке згодом отримало назву "Алея Героїв Небесної Сотні".
Тамара дивилася трансляцію подій того дня на роботі, але звістку про загибель сина отримала від рідних ввечері. Згадує, намагалася додзвонитися сину, але не вдавалося.
"Я йому дзвоню, 10-11 година, — трубку ніхто не бере. Телефонні дзвінки йдуть, а ніхто не підіймає. Потім десь уже біля 12 набираю — зайнято і в мене зразу так настрій піднявся. Все, раз телефон зайнятий, значить живий, значить все добре. Вже під кінець дня, десь п’ята година вечора — приходить моя сестра, чоловік. Відчиняються двері в кабінет: "Тамара, вийди, будь ласка, на вулицю". Мені здається, уже в той час всі все знали. Просто я одна ще нічого не знала. І сестра каже: "Тамара, Сергій загинув, Сергія більше нема", — пригадує той день Тамара.
Портрет Сергія Кемського. фото: Катерина Шелест/Суспільне МиколаївБитва, яка триває 10 років
Тамара Кемська говорить, що війна почалася тоді — 20 лютого, коли розстріляли невинних беззбройних людей. У її сина Сергія — два кульових поранення від снайпера у ключицю і одне в легені. З матеріалами справи та даними Генеральної прокуратури після ознайомлення жінка не згодна.
"Там написано, що загинув на Інститутській, що хтось там його на руках тримав. Я кажу: "Ні, є ось таке відео. На відео видно іде Сергій з дерев'яним щитом. Він просувається вперед, стріляють, він падає, починає задом відповзати. Бачать, що він живий, стріляють другий раз. Він скаче, повертається, крутиться в агонії, падає. Його, починають тягти за ноги. Потім бачать, що видно, що він ще живий, його під руки і несуть до готелю "Україна", — каже жінка.
Стаття про Сергія Кемського. Фото: Валентина Гурова/Суспільне Миколаїв
Після спілкування зі свідками, Тамара змогла відтворити останні хвилини життя сина. Розповідає, що до готелю "Україна" не донесли, натомість — намагалися врятувати у Жовтневому палаці. Столи там вже були зайняті вбитими, Сергія разом з Миколою Дзявульським поклали на підлогу, намагалися зняти куртку, але втратили цінний час і син стік кровʼю через поранення.
"Всі органи були цілі, за винятком, що там легені, і то її зачепило за край, як мені сказали. Ну тобто його можна було спасти, це однозначно".
Згодом тіло Сергія перенесли до готелю "Козацький". Тамара знайшла відео, де Сергій лежить на землі, до нього підходять невідомі, тримають паспорт у руках, де вказано імʼя. Після цього розрізають йому джинси і чорним фломастером пишуть на нозі його прізвище — Кемський.
Загублені речі та суди
Тамара каже, що тіло сина перенесли згодом у Михайлівський собор, але коли друзі Сергія дісталися туди — речі хлопця вже зникли. Був тільки паспорт та телефон. Решту особистих речей так і не вдалося знайти.
Після перших судових засідань Тамара очікувала забрати хоча б одяг, але повернули його лише 10 років потому.
"Сорочка, фліска, костинка, штани — все було просякнуте кровʼю".
Речі Сергія Кемського. Шапка, яку він забув востаннє ідучи з дому. Фото: Валентина Гурова/Суспільне Миколаїв
Коли Тамара вперше розглядала речі сина у 2014 році стан одягу був кращий. Донині не впевнена, було два чи три постріли, бо на одязі знайшла три дірки.
"Казали, що куля одна застрягла, а одна навиліт пройшла, але в мене сумніви — чи дослідили правильно, чи точно це вихідна куля, чи це вхідна куля? А можливо, ще був третій постріл? Може, він його і добив?", — каже жінка.
"Найбільше зараз я чекаю, щоб ми перемогли, щоб справдилися надії мого сина і всіх хлопців, які загинули".
Тамара каже, що чекає завершення розслідування та покарання для винних, але припускає, що правда може виплисти через багато років, коли їх з чоловіком вже не буде в живих.
"Не знаю, чи вдасться нам дожити до того моменту, як буде вирок, але думаю, що навряд. Але хочу, щоб це все-таки колись і наші діти та онуки знали, що вбивці ті, хто давав ті накази, що вони покарані".
