Газета "Нова Година" – актуальні новини Полтавщини

Публікації

Віталій Мартинов знищив снайпера з протитанкового гранатомета

12 Лютого
07:40 2019
Автор: ФОТО НАДАНЕ ВІТАЛІЄМ МАРТИНОВИМ
 
Віталій Мартинов ще у радянській армії опанував фах диверсанта. Після початку війни на Донбасі навчав розвідувальні групи
Віталій Мартинов ще у радянській армії опанував фах диверсанта. Після початку війни на Донбасі навчав розвідувальні групи

— Мій батько був начальником контр­розвідки в артилерійському дивізіоні. Моя професія визначилася сама собою, — розповідає доброволець 47-річний Віталій Мартинов з позивним “Тихенький”. Родом з міста Івано-Франківська. — Попав служити у Головне розвідувальне управління радянської армії.

— Після підготовки у 1990 році нас перекинули в Азербайджан. Там назрівав конфлікт у Нагірному Карабаху (війна між Вірменією та Азербайджаном. — ГПУ). Приземлилися в аеропорту і йшли пішим строєм до місця шикування. Назустріч виїхав КамАЗ, водій вів машину прямо на нас. Довелося відкрити вогонь і знищити камікадзе. Як тоді, так і зараз я розумію, що ми чинили неправильно. Люди боролися за свою незалежність, а ми лізли, куди не треба. Але це був Радянський Союз, і вільнодумство не допускалося.

Після розвалу Союзу Мартинов служив у Збройних силах України по 1994 рік.

У березні 2014-го Мартинов пішов добровольцем в обласний військкомат. Але його особова справа була зашифрована, бо він служив у ГРУ.

— У військкоматі сказали, що моя професія поки що їм не потрібна. Не розібралися з кодами, записаними у військовому квитку, — каже Мартинов. — Тож почав працювати з добровольцями з “Правого сектору”. Поставили задачу підготувати три диверсійні групи для роботи в тилу.

Мартинов брав участь у першому бою за селище Карлівка Маріїнського району Донеччини.

23 травня колона у складі добровольців, батальйону “Донбас” та 93-ї бригади висунулася в напрямку Карлівки. Я мав на озброєнні ручний протитанковий гранатомет, двоє хлопців прикривали. Близько 4-ї ранку нас підняли і сказали, що наступаємо. Попередили, що справа і зліва рови заміновані. Дуже здивувало, що на нашому блокпосту замість загороджень стояли протитанкові міни. Якби їх випадково підірвали, половину поста знищили б.

Коли йшли дорогою, бачили ряд російських мін. Прилетіли до нас, але не розірвалися. Стояли так рівно, ніби їх руками натикали.

— На підході до селища побачили машину. Їхала в нашому напрямку. Довелося залягти, — згадує доброволець. — Лежав не рухаючись. Ледь повернув голову, побачив за 10 сантиметрів від себе розтяжку з гранатою Ф-1.

Просувалися далі. Дійшли майже до їхнього блокпоста біля мосту. Але під ним була озброєна група. На дзвіниці в церкві сиділи снайпери. Тоді наш наступ захлинувся.

По-перше, неможливо було підійти до них впритул. Один бік повністю прострілювався. З іншого були болота. По-друге, мала бути артпідготовка. Але всі наші міни полетіли на 800 метрів праворуч від їхнього блокпоста. Коригував вогонь хлопець з батальйону “Донбас”. Телефонував мінометникам і казав: “Пацани, давайте вже лівіше стріляйте”. Нас засікли і почалася перестрілка.

У будинку засів снайпер. Його знищити відправили Мартинова та ще двох бійців.

— В одного з наших був далекомір, і нам довелося працювати з РПГ на 304 метри. З першого пострілу влучили в будинок і знищили бандита. Після цього наші групи мали змогу спокійно відійти. Прикривав кулеметним вогнем друг “Семен”. Він “насипав” окупантам, а ми в той час відходили до своїх. Адреналіну було стільки, що голова йшла обертом.

Віталія Мартинова у цьому бою поранило в ногу.

— Відстрілявшись, почав перезаряджати автомат. Біля мене був Вася “Термінатор” із Закарпаття, — розповідає боєць. — Ми прикривали один одного. Перезарядивши зброю, я піднявся і отримав кулю в ногу. Це була не моя куля, вона йшла Василеві в голову, який у той момент вів стрільбу, стоячи на коліні. Я розвернувся і так закрив його.

Куля пройшла крізь мою ногу і зачепила плече “Термінатора”. Мене виносили спочатку Вася і “Хорват”. Потім допомагали два бійці ЗСУ. Снайпери. 12 липня вони загинули.

Вивезли нас машиною з батальйону “Донбас”. Прорвалася до нас. Я ліг посередині, збоку — наш медик Яна Зінкевич і один зі снайперів батальйону “Донбас”. Це був здоровий дядько, який заховав нас під собою. До автомобіля був прикріплений кулемет. Коли машина виїжджала на небезпечний простір, “донбасята” відстрілювалися.

У лікарні Покровська зустрів побратима з Нагірного Карабаху. Був тоді санітарним інструктором. А тут вже оперував мене як хірург. Сергій прийшов після операції і каже: “Збирайся, переводимо тебе в Дніпро. Сюди приїхали сепаратисти і шукають поранених “правосекторівців”.

Тоді за голову наших бійців давали $25 тис. (670 тис. грн. — ГПУ). Сам Покровськ удень був нашим, а вночі там розгулювали окупанти. Вивозив мене на своїй машині місцевий мешканець.

Навчався на диверсанта

Віталій Мартинов пройшов навчання у школі розвідки. Освоїв фах радиста-підривника.

— У нас були групи по п’ять чоловік: снайпер-радист, підривник, радист-диверсійник, інструктор-санінструктор, — каже Мартинов. — Кожен із членів групи зобов’язаний був знати всю специфіку, але найкраще займатися своєю справою. Мене особисто навчали на радиста, снайпера та кодувати шифри.

Це були автономні групи, які мали виконувати будь-якої складності диверсійні завдання за кордоном. Ми підписували документи про нерозголошення таємниці протягом 25 років.

за матеріалами Gazeta.ua

Теги
Розповісти

Схожі новини

Прокоментуй!

Ще немає коментарів

На разі немає жодного коментаря, бажаете додати?

Написати коментар

Написати коментар

Вашу електронну адресу не буде опубліковано!
Обов'язкові поля позначено * *

Лютий 2019
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Січ    
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728