Газета "Нова Година" – актуальні новини Полтавщини

Архів

 Останні новини

Усик приєднався до флешмобу на підтримку співачки Адель

этот материал доступен на русском

Український боксер приєднався до всесвітнього флешмобу “Adele challenge”.

Олександр Усик показав на відео вражаючу колекцію своїх нагород / УНІАН

Олександр Усик показав на відео вражаючу колекцію своїх нагород / УНІАН

Абсолютний чемпіон світу у важкій вазі Олександр Усик підтримав британську співачку Адель, яка оголосила, що йде зі сцени заради маленького сина.

Український боксер приєднався до всесвітнього флешмобу “Adele challenge”.

Олександр показав на відео вражаючу колекцію своїх нагород під музичний супровід однієї з найвідоміших пісень Адель “Someone Like You”.

“Вони теж співають”, – підписав відео українець.

Як повідомляв УНІАН, нещодавно британський промоутер анонсував майбутній поєдинок Усика.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Прокоментуй! Читати повністю

В Італії розробили “розумну миску” для тварин

В Італії розробили розумну миску для тварин

Фото: belanta.vet

Із двох мисок тепер не поїси

Пристрій є знімною чашею з магнітним кріпленням, а також ширококутовою камерою, поверненою вперед.

 

Італійська фірма штучного інтелекту Volta розробила розумну миску для запобігання крадіжкам їжі. Гаджет під назвою Mookkie знадобиться насамперед господарям декількох вихованців, повідомляє New Atlas.

 

Пристрій є знімною чашею з магнітним кріпленням, а також ширококутовою камерою, поверненою вперед. Поки тієї тварини, якій належить миска, немає поряд, прозора кришка з полікарбонату блокує доступ до їжі.

 

Однак, коли потрібна тварина наближається до пристрою, вбудований мікропроцесор використовує глибоку нейронну мережу, щоб підтвердити “особу” тварини за допомогою технології розпізнавання облич.

 

Якщо він визначає, що це “правильна” собака або кішка, кришка чаші тимчасово відсувається, дозволяючи їм їсти, – це мало чим відрізняється від функції розблокування за обличчям, яка доступна на деяких смартфонах.

 

Таким чином, новий гаджет не допустить, щоб одна тварина “крала” їжу з миски іншої.

 

Використовуючи додаток для смартфона, власники домашніх тварин можуть отримувати повідомлення про те, що тварина поїла, а також оповіщення, що миска порожня, – Mookkie може бачити, що є в мисці, і визначати, що їжа зникла.

 

Як додатковий бонус пристрій також отримав вбудоване нічне світло, щоб допомогти вихованцям знаходити свою миску в темряві.

 

Volta планує представити Mookkie на ринку у вересні цього року за ціною 189 доларів.

 

Нагадаємо, що кішка на прізвисько Нала стала найпопулярнішим котом у соціальній мережі Instagram. У тварини навіть є власний сайт. Зараз у кішки 3,8 мільйона підписників, також вона стала рекордсменкою Книги рекордів Гіннеса як найпопулярніший кіт Instagram 2017 року.

 

 

Прокоментуй! Читати повністю

Помічник Трампа запитував в Пентагону інформацію про можливості удару по Ірану – ЗМІ

этот материал доступен на русском

Пентагон розробив варіанти можливих дій США проти Ірану.

Болтон запитував в Пентагону інформацію про можливості удару по Ірану / фото з відкритих джерел

Болтон запитував в Пентагону інформацію про можливості удару по Ірану / фото з відкритих джерел

Помічник президента США з національної безпеки Джон Болтон в 2018 році запитував в Пентагону надати інформацію щодо наявної у Вашингтона можливості нанесення ударів по Ірану.

Читайте такожТуреччина просити передати їй базі США в Сирії або знищити їх

Про це повідомляє The Wall Street Journal з посиланням на інформовані джерела. За даними видання, запит викликав занепокоєння у військовому і зовнішньополітичному відомствах країни.

«Люди були шоковані. Розуму незбагненно, як вони легковажно ставилися до ударів по Ірану», – розповів один зі співрозмовників газети.

Відзначається, що Пентагон розробив варіанти можливих дій США проти Ірану, однак при цьому не уточнюється, чи отримали цю інформацію представники Білого дому, а також, чи знав американський президент Дональд Трамп про запит Болтона.

Як повідомляв УНІАН, служби безпеки Нідерландів, Бельгії і Данії підозрюють іранську розвідку в організації нападів на вихідців з Ірану на європейській території.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Прокоментуй! Читати повністю

Українська тенісистка Дар'я Лопатецька виграла міжнародний турнір в Гонконзі

Українська тенісистка Дар'я Лопатецька виграла міжнародний турнір в Гонконзі
Українська тенісистка виграла міжнародний турнір. Фото: Проспорт

15-річна харків’янка Дар’я Лопатецька виграла турнір серії ITF World Tennis Tour в Гонконзі.

У фінальному матчі вона обіграла тенісистку з Китаю Ма Шуюе: 6: 4, 6: 3, повідомляє портал “Великий теніс України”.

“Зустріч тривала трохи більше ніж півтори години, за час якої Лопатецька подала три ейси при трьох подвійних помилках, зробила п’ять брейків і програла три гейми на своїй подачі. Відзначимо, що обидві тенісистки пробилися в основну сітку через кваліфікацію, де 15-річна харків’янка отримала wild card, а в фіналі відбору відіграла у суперниці два матчбола”, – йдеться в повідомленні.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Енді Маррей може закінчити кар’єру після Australian Open – відео

За перемогу на турнірі українка отримає 51 очко в рейтингу Жіночої тенісної асоціації (WTA) і 25 000 доларів.

Прокоментуй! Читати повністю

Вони всі мудаки, один я не…бенний геній. – фіналіст “Новели по-українськи”

Публікуємо твір “Безсліз” фіналіста конкурсу “Новели по-українськи” Сергія Одаренка. Автор народився в Києві у 1984 році. Незалежний журналіст, мандрівник-автостопер, майстер з виготовлення ексклюзивних світильників із книг, лауреат літературного конкурсу “Смолоскип”, член літературної спільноти “Свідки Слова”.

Автор: www.facebook.com
 
Фіналіст конкурсу "Новели по-українськи" Сергій Одаренко
Фіналіст конкурсу “Новели по-українськи” Сергій Одаренко

Повний текст:

Обабіч дороги стоять навколішки люди. Одні тримаються за руки. Інші схрестили їх на грудях. Хлопчик років десяти всівся на розпашілий асфальт і розфарбовує подвійну суцільну в жовтий і синій кольори. Дівчинка запалює лампадки й розкладає їх уздовж розмежувальної смуги. “Їм би квіти крейдою малювати, а не…”, — жінка в чорній хустині розплакалася.

Чоловіки в простеньких, але ошатних костюмах тримають українські прапори та стяги УПА з чорними стрічками згори. Липневий вітер шарпає їх, мов вітрила. Колона починається ще за містом, перетинає його наскрізь і закінчується коло цвинтаря.

— Возлюблені во Хресті браття і сестри. Можемо з упевненістю сказати, що смерть цих хлопців є не найгіршою. Стараймося, щоби наші життя були також повні геройських чеснот. Як казав митрополит Шептицький, щоб і наші смерті були не найгіршими. Слава Ісусу Христу! — священик у позолоченій рясі закінчив скорботну промову. Інший окропив домовини святою водою з пластикової фітнес-пляшки.

***

Вони всі мудаки, один я не…бенний геній. Стою собі й думаю коло входу в кав’ярню, де зібралися літератори. Це вони себе так називають. Як на мене — писуни, не більше. Що там співають – “Сам п’ю, сам гуляю, сам стелюся, сам лягаю”? Ото про них. Почитали, послухали один одного, а тоді нагородили і видали найкращого. За їх версією. Причому лавровий вінок ходить по колу, сторонніх в клуб не пускають. Тільки для обраних. Таке собі масонське збіговисько.

Але ви не подумайте, я з ними вітаюся. Ніякого там бойкоту. Бо якщо кожному покидьку не тиснути руку, ризикуєш лишитися наодинці. А у мене і без того не багато приятелів. Не те щоб я хотів їх завести (чи як там кажуть стосовно людей?), але суто технічно мені потрібно якось взаємодіяти із соціумом. І дружба – один із таких механізмів. Зрозумійте, без знайомств серед суспільних тварин нікуди не проб’єшся. Особливо сьогодні. А в мене, вибачайте, амбіції.

Так от: стою я і думаю. Різне роїться в моїй “світлій макітрі, мудрій і хитрій”. Наприклад, обмірковую, як ненав’язливо запросити Віку на каву. Ми з нею зустрічаємося. Але вона про це не здогадується. Намагаюся бути невимушеним, дотримуюся усіляких порад, але не завжди спрацьовує. Ну от, скажімо, таке: написав їй повідомлення, вона не відповіла. Тоді шлю ще одне. І так разів зо три. З інтервалом у 12 годин. Мовчить. Я ж не дурний, чого діставати людину? Вмикаю режим тиші. На тиждень. Тоді знову строчу.

Десь за два місяці, ні сіло ні впало, отримую: “Не побачила схожості”. Це я прислав їй картину маловідомого художника, на якій зображена чорношкіра жінка, що бовтається у фонтані. Мені здалося, Віка якимись незбагненними рисами до неї подібна.

Я кмітливий — ніби мураха, хапаюся за стеблину нагоди і цікавлюся, як її справи. Натомість отримую суху, мов губи на вітрі, відповідь: “Нормально”. Ну, думаю, все. Більше немає сенсу писати. Але в останню мить на мене сходить осанна. З Вікою я переважно говорю про роботу, плани. Про літературні заходи, про книжки. А треба так: “Знаєш, як північна темінь стікає каламуттю жовтої сечі?” А вона б тоді мені така: “Оооо”. А я такий: “Не будемо чекати. Сьогодні вранці я прокинувся вві сні й побачив очі прірви завареної кави. Вона стікала стравоходом і гірко пестила його”. А вона: “Ааааа”. І віддалася б мені. Натомість надіслав геть інше:

— Щось до тебе дописатися складно. Періодично кудись кличу. Навіть відмови немає, — вдаю, ніби жартую.

— Ну буває, — ріже мою душу навпіл. Клянуся собі, що більше ніколи їй не писатиму.

Десь за п’ять хвилин додає:

— Просто розлінувалася останнім часом. А зараз от знову робота.

На душі стає трохи веселіше, і я порушую клятву:

— Не бачив тебе сто років. Може, якось на каву після роботи?

— Ти ж знаєш, я зараз стажуюся у Варшаві.

— Мені б лише твоя згода. Вже завтра сидітиму на Медовій з львівським чаєм у термосі, він навіть охолонути не встигне, — моя душа пітніє.

— Сам напросився, — читаю на екрані відповідь і ледь не випускаю телефон із рук.

І ось я стою на кордоні.

— Міха, все хєрня, але скажи моїм, що все добре. Вже за хвилину для мене це буде задорого, — пишу заклятому другові.

— Ти такий весь позитивний, як протон, — долітає відповідь.

Займаю чергу до пропускного пункту. Цього кордону між цивілізаціями. Відтинку часу. За межею майбутнє. Мандри в часі можливі лише на економіко-політичній мапі. Навколо мене діди на милицях, бабці на велосипедах із картатими торбами з 90-х. Так само як і в Києві, тут можна почути Стаса П’єху чи Потапа і Настю. Або обговорення якогось серіалу з країни ведмедів. Люди однакові, обставини різні.

Клятий диктофон не хоче писати їхні говірки. Зрештою, як і всі подальші події, розмови, зустрічі, розчарування, замилування, піклування, дарування, але не парування, хоча все можливо. Що ж, нехай лишаються при своєму. А пам’ять створить їх дублікати, які направду і близько не валялися коло ориґіналу.

— Я тут з шостої ранку, відійшла на минуту, — квокче баба з клумаком через плече, везе українське млєко на польський базар.

— А шоб твоєю мордою просо молотили, — обурюється жінка з ледь чутним польським акцентом. Але пропускає. Весь перехід займає від сили 15 хвилин. Навіть враховуючи туалет.

Це я вперше потрапляю до іншої країни суходолом. Раніше літав. До того ж із візою. Тому стільки вражень від пересічної події. Вулиця-коридор між КПП. Нейтральна зона. Навколо кущі. Але до вітру в них не сховаєшся. На обрії майорить nie zginęła. Омріяний безвіз.

Аж ось минаю останній турнікет і опиняюся, як писали класики, на чужбині. “Życzymy miłego pobytu w naszym kraju”. Мобільний все ще ловить українського оператора. Прислухаюся до відчуттів. Анітелень. Зрештою, зараз це розчарування вже не таке сильне. Пам’ятаю, як уперше побував за кордоном. Тоді прислухався до кожного подиху, звуку, галасу й реву. Вдивлявся в дороги, будинки, обличчя та очі. А особливо у вікна.

Скажімо, позаминулого року в хорватській Поречі глянув за шкло якоїсь архітектурної пам’ятки. Фундамент з роками вгруз нижче за вулицю. Мебльовано антикваром: стільці довкола круглого столу, вкритого в’язаною цератою, різьблена шафа, вицвілі книги на вигнутих полицях. І видно, що це не просто дизайн, вони справді так дихають. Для них це — сьогодні.

Натомість тут все дещо інакше. Де, скажіть мені, польські кущі та дерева, будинки і люди? Я багато мандрував, але так і не позбувся дитячого трему перед закордонням.

Перше, що бачу — стихійний базар. Торгують абичим — від уламків прасок до архаїчних пилосмоків. Одна відмінність — касовий апарат у маршрутці. І далі я з Краківця їду за два гроші до Жешува. Виходжу з міста через високий міст, стаю автоспинити.

— Геллоу, маі неім із Сергій, ам фом Юкрейн, Київ.

А тоді українською. Виявилося, так навіть краще. Підприємці Марчі та Анка — перші чужинці, яких я застопив. Підкинули мене аж до Любліна. Мовного бар’єру не відчували. Лише його інколи заносило — починав говорити надшвидким темпом, я і рідною так не второпаю. Марчі часто згадувала Рос’ю, але через той бісів темп розібрав лише слово “курва”.

Люблін запам’ятався запахом мокрого хліба. Тут кілька пивних заводів. Пити не став — у дорозі потрібна свіжа голова. Гуляючи містом, познайомився з місцевим хлопчиною. Я стояв на зупинці і намагався зорієнтуватися на місцевості. Він запропонував допомогу. Вказав йому на укроп, вишитий на моїй футболці. Хотів розказати, що колись це був символ українського опору. Але він жваво замахав руками:

— Ти мені не показуй. Я героїнозалежний. Прошу тебе, не треба, — якось по своєму розтлумачив мої наміри.

За мапою, яка висить ледь не на кожній зупинці, визначив, що до варшавської траси доволі далеко. Напитуючи шлях, завів балачку зі спільнотою велосипедистів — один хлопець і дев’ятеро дівчат. Разом — гурток любителів Любліна. Колесять вулицями, складають маршрути для велотуристів. Люб’язно провезли мене на багажнику два квартали.

Мучила спрага, тому зайшов на заправку і купив пляшку води. А ще пива. Таки звабився. Сів у затінку просто на асфальт. Під абрикосою. Холодна бляшанка пестила мої ще не дуже обвітрені губи. Вимальовував кольоровими маркерами на картонці “Warsaw”.

За дві години опинився далеко за містом. Йшов просто по автобану. Коли сонце загрозливо покотилося до небокраю, лишаючи по собі м’яке, з червоним відливом, проміння, я захвилювався. Ніхто не спинявся. Вже навіть почав придивлятися місце для нічлігу. За спиною — лісосмуга і якесь селище. Від нього в бік міста крутить педалі сім’я. Більше, ніж у Польщі, я ще ніде не бачив такої кількості велосипедистів. І бігунів.

Чую — за спиною щось шурхотить. Обертаюся — косуля з переляканими оченятами кидається між відбійником і парканом, який відгороджує автобан. Десь, мабуть, прогалина, але де тепер її знайдеш.

Втуплюю незагнузданий погляд у сутінки. Шукаю, де припнути думки. Степові декорації. За рогом без угаву бреше чийсь пес. А може, то вовк? Рука змучилася тримати картонку. Перебираючи задубілими пальцями кошлаті пацьорки, позіхаю на місяць. Швендяю вздовж відбійника заюшений потом. Спиною йдуть сонячні дрижаки і корчі.

Аж раптом небокрай осяяли яскраво-блакитні промені світла. Разом вони скручувалися у патетичні вигибаси, утворювали хитромудрі фігури — від зірок до загадкових арабесок. Велетенська фура, що стала метрів за 20, нагадувала крилатого білогривого коня, який, ледь торкаючись охололого під вечір асфальту, мчав у небуття.

Я бігом, доки водій не передумав, заскакую до салону, що ледь не під небом.

— Роззувайся. Кабіна — мій дім, я тут живу, — з порогу застерігає Мачік. І справді — на полірованих педалях стоять дві босі стопи. Я теж роззуваюся і одразу відчуваю м’який дотик білої італійської шкіри, якою обшита долівка.

— Та! Це ще такоє, — ловить мій здивований погляд, — он мій корєш на інтер’єр витратив 7000 євро. Оце я розумію фанат свого дєла. А я так — балуюсь.

Мачік обожнює свою роботу. Ставиться до машини, як до живої. Хіба що імені ще не вигадав. Кабіна облаштована так, що там можна прожити півроку, не висовуючи носа назовні. Проте нерідко сняться жахіття — різні аварійні ситуації: то людина вибіжить на дорогу, то на його смугу раптово заверне стороння автівка. І тоді він із криками починає вирулювати, прокидаючись із підвищеним серцебиттям.

Мачік передав мене, мов естафету, своєму колезі Вані. Ваня люб’язний, проте всю дорогу прогудів про волинську рєзню і кровожерливих українців. А під кінець пригостив кетягом бананів.

— Бери, ти як мій син. Йому стільки ж було, коли загинув під колесами.

До Варшави не довіз усього десять кеме. Я і змерзнути не встиг, як мене підібрав респектабельний чоловік на автівці бізнес-класу. Йому, мабуть, стало холодно від одного лише погляду на мене. Хоч і літо, але надвечір зібралося на дощ і здійнявся північний вітер. У запилюженому і просякнутому потом одязі мені було дуже ніяково сідати на його розкішні шкіряні крісла. Чоловік розповів мені, що займається телекомунікаціями. І навіть провів невеличку екскурсію столицею Польщі. Питав про Донбас. Сам про нього каже банально — даси відкусити палець, відкусять і руку. Війна в Україні, переконаний він, лише тому, що українська влада не хоче захищати державу.

Їхати — одне задоволення. Дороги у Варшаві, зрештою, як і по всій країні, мабуть, вже кращі за німецькі. Чоловік завіз у самісінький центр. Було вже за північ, тож я вирішив сповістити Віку про своє прибуття вранці. Водій виявився настільки люб’язним, що навіть вигуглив мені якийсь хостел і висадив під самісінькими його дверима. Але, виявилося, там усе зайнято. Порадили по сусідству, але і там не знайшлося вільного місця. Зрештою запитав у перехожої. Пані аж відсахнулася, коли я з-за спини до неї звернувся. А коли розчула українську, розтанула в усмішці — сама з Хмельниччини.

Дотримуючись її дороговказів, вже близько першої ночі знайшов хостел з місцями. Невелика кімната з маленьким віконцем під стелею, серед постояльців переважно китайці. Сновигають заклопотано коридорами, мов сомнамбули. По ліву руку хропів китаєць, по праву — не ідентифікований мною чоловік всю ніч підозріло туберкульозно хрипів. Тож я відвернувся від нього подалі і затамував подих.

І от я сиджу на Міодовій, гортаю фейсбук. На очі потрапляє фотографія, на якій невідомий чоловік щойно позначив Віку. Вона сидить на грубо сколочених дерев’яних скринях в якомусь приміщенні зі склепінням. За ґратованим вікном миготять багаторукі дерева. І сонце гріє каміння на скронях. У цій кімнаті вони лише вдвох. І вона дивиться в бік поза кадром. Її погляд ніжний, пекучий, терпкий, солоний, але не солодкий, розгніваний, але не байдужий, зацікавлений, але і сверблячий, морський, але не прісний. На віки вічні. The end.

Я відчуваю, як у мені прокидається кудлата потвора, набрякає в мокротинні легень, намотує на свої патла мою дистрофічну душу (а може, то шлунок?), запускає спрутом свої пальці в серцеві судини, перетискає клапан, дає під дих десь у районі сплетіння, перебирає кишки, порпається у сніданку, шукає апендикс, а коли не знаходить, іде до печінки, переймається рівнем цукру в крові, всотує червоні тільця, забруднює нейтральні води в моєму сечовому міхурі.

Я зриваюся з місця. Вибігаю з кав’ярні. За мною женеться кельнер, кричить щось про рахунек. Але я глухий. Біжу між машинами, в очах краплини туману. Незчувся, як опинився за містом. Стаю обіч дороги, розосереджено вдивляюся в номери автівок і обличчя водіїв. При зоровому контакті гупають в голові настанови, більше шансів, що стануть. Нишпорю у кишенях, намацую м’ятний льодяник. Ще казна-коли мене ним пригостила Віка. У пам’яті одразу постають її великі очі та пухкі губи. Погляд за кадр. Дерева за вікном і сонце на скронях. А ще невідомий, який її знімкував. Я знову біжу, аби розігнати думки.

На початку запам’ятовував імена, риси облич, міміку, тембр голосів, біографії водіїв, імена їхніх дружин і дітей, номера і моделі автівок. А потім… потім в голові все змішалося. Точнісінько, як це відбувається з фільмами в головах кіномеханіків. Сотні кілометрів розмов не викладеш у одній розповіді. Та і чи варто? Зранку прокидаєшся натхненний і готовий доїхати ледь не до Австралії, а під вечір через втому хочеться додому на рідний диван.

Перетинаю кордон України. Плине кача, подвійна суцільна, розфарбована в жовто-блакить. Свічки на розмежувальній смузі. Байкери і катафалк із прапором, який рве вітром серед степів. Обабіч дороги сотні людей схилили коліна. Зустрічають героя. Я ж сиджу в фурі, перебираю між пальцями записку від Віки, яка колись давно загубилася в нетрях моїх дірявих кишень. Тягнемося десь у хвості поховальної ходи. Кожному свої враження. Кожному свої подорожі.

Твір ще одного фіналіста можна прочитати за посиланням.

В конкурсі “Новела по-українськи” переміг твір “Слід” 36-річної письменниці Юлії Ілюхи з Харкова. Вона отримує нагороду – 5 тисяч гривень. Загалом на конкурс цьогоріч надіслали 71 новелу. Тема творів була вільною, але символічне гасло – “Безвіз”. Тобто дія в новелах повинна була стосуватися безвізового режиму між Україною та Європейським Союзом, відбуватися в країнах ЄС або бути з ними пов’язаною.

Прокоментуй! Читати повністю

Нобелівського лауреата позбавили почесних звань за расистські висловлювання

Удостоєний Нобелівської премії за відкриття ДНК Джеймс Вотсон заявив, що інтелект пов’язаний з расою.

Раніше нобелівський лауреат вже висловлювався негативно щодо негроїдної раси / фото wikipedia.org

Раніше нобелівський лауреат вже висловлювався негативно щодо негроїдної раси / фото wikipedia.org

Про це повідомляє BBC.

Відзначається, що біолог в одній з нещодавніх передач заявив, що гени нібито впливають на відмінність між середнім IQ представників європеоїдної та негроїдної рас. У лабораторії Колд Спрінг Харбор, яку колись очолював Вотсон, назвали слова 90-річного вченого бездоказовими і необдуманими.

Читайте такожОстаннім страхом Хокінга була поява “надлюдей” завдяки модифікації ДНК

Раніше нобелівський лауреат вже висловлювався негативно щодо негроїдної раси. Так, в 2007 році він заявив, що майбутнє Африки представляється йому досить сумним.

«Соціальна політика ґрунтується на припущенні, що їх інтелект відповідає нашому (інтелеку європеоїдної раси, – ред.). У той час як тестування показують, що це не так”, – заявив тоді вчений.

Як підкреслював Вотсон, він сподівається, що всі люди рівні, але “кому доводилося мати справу з чорношкірими підлеглими, той знає, що це не так”.

Читайте такожЛюди досі еволюціонують і навіть швидше, ніж раніше

Після цих висловлювань американський вчений втратив посаду в лабораторії Колд Спрінг Харбор, однак зберіг почесні звання після вибачень.

Нагадаємо, що Джеймс Вотсон отримав Нобелівську премію з фізіології і медицини 1962 року спільно з Френсісом Лементом і Морісом Вілкінсом за відкриття структури молекули ДНК. У 2014 році він продав свою медаль, заявивши, що наукове співтовариство затравило його за висловлювання про раси та інтелект. В даний час він відновлюється після автоаварії і, за деякими даними, “дуже погано усвідомлює те, що відбувається”.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Прокоментуй! Читати повністю

США вивчає варіанти нанесення удару по Ірану – ЗМІ

США вивчає варіанти нанесення удару по Ірану - ЗМІ

США готує нову військову операцію?

Причиною вивчення можливих військових варіантів проти Ірану міг стати обстріл дипломатичного кварталу в Багдаді, що стався у вересні 2018 року.

 

Рада національної безпеки США на чолі з радником президента Джоном Болтоном звернулася до Пентагону із проханням розробити можливі варіанти нанесення удару по Ірану, повідомляє з посиланням на власні джерела The Wall Street Journal.

 

Джерела підтвердили, що Пентагон виконав прохання Ради, проте залишається невідомим, чи вже отримав Білий дім напрацювання військового відомства.

 

Причиною вивчення можливих військових варіантів проти Ірану міг стати обстріл дипломатичного кварталу в Багдаді, що стався у вересні 2018 року. У США заявили, що обстріл був проведений групою, яка має відношення до Ірану.

 

Водночас прес-секретар ради нацбезпеки Гаррет Маркіз не дав точної відповіді на питання про те, чи здійснювала Рада розроблення можливого удару.

 

“Ми продовжуємо перегляд статусу наших співробітників після спроб нападу на посольство в Багдаді і консульство в Басрі. Ми розглядаємо повний спектр заходів для гарантування їхньої безпеки і наших інтересів”, – заявив Маркіз.

 

Нагадаємо, раніше командувач повітряно-космічними силами Корпусу вартових ісламської революції Амір Алі Хаджизаде заявив, що Іран має у своєму розпорядженні ракети, які можуть уразити військові бази США в Афганістані, ОАЕ і Катарі, а також американські авіаносці в Перській затоці.

 

США мають намір подвоїти тиск на Іран. Вашингтон відновив дію санкцій проти Тегерана, які були зняті у 2015 році, і пообіцяв введення нових заходів.

 

 

Прокоментуй! Читати повністю

Які квартири українці купують найчастіше

Які квартири українці купують найчастіше
В основному українці купують квартири площею до 50 м². Фото: Полтавщина

Українці переважно купують квартири економ-класу. Це однокімнатки площею 30-35 м², двокімнатки – до 50 м², розповів Gazeta.ua представник Асоціації спеціалістів з нерухомості Едуард Бразас.

“Великі квартири як правило купують у новобудовах. Там стоять індивідуальні лічильники. Теплоізоляція та гідроізоляція краща, ніж у старому житловому фонді. Тому можна зекономити на комунальних. Водночас, ті, хто купує таке житло, матеріально та морально готові до великих комунальних платежів”, – додає експерт.

В Україні великий потенційний попит на нерухомість.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Скільки коштує квартира в Києві

“Водночас люди купують житло не активно. Не вистачає грошей. Змінити ситуацію може відновлення іпотечного кредитування. Це можливо, якщо у гривні іпотеку видаватимуть хоча б під 12-13% річних. Сьогодні середня ставка становить 22-25%”, – наголошує Едуард Бразас.

Крім того, банки не можуть брати у населення гроші під 17% річних, а видавати кредити під 7%. Менші депозитні ставки можливі, коли матимемо стабільну економіку, знижену ставку Нацбанку та мінімальну інфляцію. Тоді доходи населення почнуть зростати.

Ціни на вторинному ринку в третьому кварталі 2018-го зросли на 4% порівняно з аналогічним періодом 2017-го. На первинному ринку – на 5,5%, свідчать дані Держстату.

Прокоментуй! Читати повністю

У Запорізькій області вовк покусав трьох людей – місцеві жителі помстилися

этот материал доступен на русском

Голову звіра передали на експертизу фахівцям, а тіло спалили.

Місцеві жителі забили вовка палицями / фото pro.berdyansk.biz

Місцеві жителі забили вовка палицями / фото pro.berdyansk.biz

Читайте такожНа Львівщині від сказу померла жінка (відео)

Про це повідомляє місцеве видання pro.berdyansk.biz.

Інцидент стався в суботу, 12 січня, в дачному кооперативі біля села Осипенко Бердянського району.

За даними видання, двоє постраждалих отримали незначні травми, ще одна жінка отримала важкі поранення. Всіх постраждалих госпіталізували і вакцинували.

фото pro.berdyansk.biz

фото pro.berdyansk.biz

Після нападу вовка місцеві жителі зловили його і забили палицями. Тварину знайшли в одному з господарств дачного кооперативу, розташованого між Осипенко і Нововасилівкою.

Ветеринари підозрюють, що вовк був заражений на сказ. Голову звіра передали на експертизу фахівцям, а тіло спалили.

Ветеринарна служба провела необхідні профілактичні роботи на території, де виявили вовка. Зокрема, були вакциновані домашні тварини.

фото pro.berdyansk.biz

фото pro.berdyansk.biz

Як повідомляв УНІАН, у сквері на Золотих воротах у центрі Києва скажений щур покусав жінку, яка хотіла його врятувати.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Прокоментуй! Читати повністю

Вперше громада РПЦ в Одеській області перейшла до Православної церкви України

Вперше громада РПЦ в Одеській області перейшла до Православної церкви України
Село Пужайково перейшло до ПЦУ. Фото: ВВС

Село Пужайково Балтського району стало першим в Одеській області, яке перейшло до Православної церкви України.

Про це повідомляє “Думська“, посилаючись на місцевого жителя Віктора Сороку. Він доводиться батьком одного з військовополонених українських моряків, захоплених Росією. Чоловік стверджує, що прихід Свято-Димитріївського храму проголосував за перехід ще на Різдво Христове, 7 січня.

За його словами, з 300 прихожан “90% прихожан – за перехід в Українську церкву”.

“Сьогодні ж до нас приїжджав благочинний Московського патріархату і розповідав нам, що ми йдемо в підпорядкування туркам, що ми не повинні цього робити”, – сказав Сорока.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Порошенко запропонував РПЦ показати свій томос

Жителі села з аргументами священнослужителя не погодилися.

Селяни чекають, коли митрополит Єпіфаній прийме їх в ПЦУ і призначить священика. Це може статися вже на наступному тижні.

У селі Красноволя Маневицького району Волині громада, яка перейшла до ПЦУ, не пустила до Свято-Михайлівського храму єпископа РПЦ Нафанаїла.

Прокоментуй! Читати повністю

В Україні з'явився новий кандидат у президенти

В Україні з явився новий кандидат у президенти

Фото: argumentua.com

Ігор Смешко балотується у президенти

Екс-глава Служби безпеки України Ігор Смешко має намір балотуватися у президенти. Гроші на передвиборчу кампанію він планує залучити від “малого і середнього бізнесу”.

 

Екс-глава Служби безпеки України Ігор Смешко заявив про намір балотуватися у президенти.

 

“Рішення… прийнято. Почав оформлення документів для реєстрації в ЦВК кандидатом у президенти України”, – написав Смешко на своїй сторінці у Facebook.

 

Смешко заявив в ефірі телеканалу 112 Україна, що не мав “ніяких контактів з олігархами і не буде співпрацювати”, а гроші на передвиборчу кампанію планує залучити від “малого і середнього бізнесу”.

 

Головним конкурентом у передвиборній гонці Смешко назвав “засоби масової інформації, контрольовані олігархами”.

 

Ігор Смешко очолював Службу безпеки України з вересня 2003 по лютий 2005 року, на посаду був призначений тодішнім президентом Леонідом Кучмою.

 

До цього Смешко обіймав посаду першого заступника секретаря РНБО, був головою Комітету з військово-технічного співробітництва та експортного контролю при Президентові України. Також працював аташе з питань оборони, був військовим аташе при посольстві України у Швейцарії, начальником розвідки Міноборони України.

 

У 2014 році президент Петро Порошенко призначив Ігоря Смешка своїм радником. Пізніше Смешко очолив комітет із питань розвідки при президентові.

 

Нагадаємо, що Центрвиборчком уже зареєстрував 5 кандидатів у президенти – Ігоря Шевченка, Сергія Капліна, Валентина Наливайченка, Володимира Скоцика й Андрія Садового.

 

 

Прокоментуй! Читати повністю

МЮ на виїзді обіграв Тоттенхем, здобувши шосту поспіль перемогу за Сульшера

этот материал доступен на русском

Шикарна переможна серія манкуніанців під керівництвом норвезького наставника.

Тотенхем - МЮ / premierleague.com

Тотенхем – МЮ / premierleague.com

У Лондоні на стадіоні “Уемблі” завершився центральний поєдинок 22-го туру англійської Прем’єр-ліги, в якому «Челсі» приймав «Манчестер Юнайтед». Манкуніанці здобули перемогу з мінімальним рахунком 1:0.

Про це повідомляє офіційний сайт АПЛ.

Читайте такожЗінченко забивши гол і взявши участь у розгромі МанСіті над Бертоном (відео)

У складі переможців єдиний гол на свій рахунок записав нападник Маркус Рашфорд, який відзначився на 44-й хвилині після результативної передачі від француза Поля Погба. Слід зазначити, що обидві команди провели матч в атакуючій манері, однак блискуча гра голкіперів – Девіда де Хеа з “МЮ” та Уго Льоріса з “Тоттенхема” – завадила суперникам збільшити рахунок.

Девід де Хеа / premierleague.com

Девід де Хеа / premierleague.com

Таким чином, «Манчестер Юнайтед» здобув шосту поспіль перемогу (п’ять – в АПЛ, одна – в Кубку Англії) після того, як виконуючим обов’язки головного тренера команди став норвежець Оле-Гуннар Сульшер.

«Тоттенхем» (48 очок) втратив можливість вийти на друге місце Прем’єр-ліги. «Манчестер Юнайтед» набрав 41 очко і зрівнявся за набраними балами з “Арсеналом” – команди ділять 5-6 місця.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Прокоментуй! Читати повністю

У Львові чоловік намагався повіситися на світлофорі

этот материал доступен на русском

50-річного чоловіка зняли зі світлофора та відправили до лікарні.

Чоловіка врятували патрульні / ТСН

Чоловіка врятували патрульні / ТСН

Про це на своїй сторінці у Facebook повідомив депутат Львівської міськради Ігор Зінкевич

Читайте такожВ Києві знайшли тіло підлітка, який зник на Різдво

Відзначається, що чоловіка врятували патрульні, які проїжджали неподалік.

«По вул. Городоцькій (площа Кропивницька, 1) на світлофорі повісився чоловік на шнурку. Його прості люди швидко почали знімати. В ту хвилину проїжджав якраз патруль, який вже його повноцінно зняв і відправив приблизно 50-річного чоловіка на Кульпарківську, до лікарні – живий», – написав він.

Як повідомляв УНІАН, на Харківщині у с. Олександрівське Кегичівського району знайшли повішеним 10-річного хлопчика.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Прокоментуй! Читати повністю

Експерт розповів, чому Україну має навчити хакерська атака на Німеччину

Експерт розповів, чому Україну має навчити хакерська атака на Німеччину
Справжній розмір шкоди, завданої цим витоком інформації, поки що невідомий, хоча міністр юстиції Катаріна Барлі заявила, що це серйозна атака. Фото: ТСН

Персональні дані сотень німецьких політиків, зокрема канцлерки Ангели Меркель, опубліковані онлайн внаслідок масової хакерської атаки в Німеччині.

Ця ситуація може вдарити по престижу правлячої партії і рейтингах уряду.

Пише експерт з міжнародних відносин Ілія Куса.

“Наслідки інциденту зі зламом персональних поштових скриньок вдарить по рейтингах правлячих сил і по канцлеру Ангелі Меркель і може посилити позиції націонал-популістів і праворадикалів.

З іншого боку, розслідування може пролити світло на проблему постійних хакерських атак, які часто б`ють по Німеччині. Якщо, наприклад, німці доведуть причетність до них російських спецслужб, це стане черговим витком кризи між Заходом і РФ, а також створить черговий привід зберегти антиросійські санкції”, – пояснює він.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У Німеччині пояснили, чому відстоюють “Північний потік-2”

Україна має покращувати свої системи захисту інформації, наголошує Ілія Куса.

“Кібер-атака засвідчила, що навіть досконалі та розвинуті системи кібер-захисту в ЄС не рятують від можливих крадіжок зловмисниками або іноземною розвідкою чутливих для країни даних. Україна має винести з цієї ситуації корисний урок: необхідність розвивати власні системи захисту баз даних та інформаційних систем об`єктів критичної інфраструктури. Інакше Україна ризикує стати наступною легкою жертвою хакерів з різних країн. Кібер-війна може прийти до України несподівано, а ми не будемо до неї готові. Це робить нас мішенню для будь-кого, хто захоче завдати Україні тяжкого удару”, – вважає експерт.

Він наголошує, що також нам треба посилити боротьбу з іноземними розвідками ворожих держав.

“Якщо злив даних у Німеччині – це робота когось зсередини країни, тоді виникає питання надійності та лояльності кадрів, які працюють на важливих посадах у державному апараті. Для України, просякнутої агентурною мережею Росії, ця проблема є актуальною, як ніколи”, – додає міжнародник.

Контактна інформація, особисті повідомлення та інформація про банківські картки політиків від всіх основних німецьких партій, за виключенням ультраправої Альтернативи для Німеччини, з’явилася в Twitter.

Також хакери опублікували дані деяких німецьких знаменитостей та журналістів.

Поки що незрозуміло, хто стоїть за хакерською атакою.

Прокоментуй! Читати повністю
Січень 2019
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Гру   Лют »
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031