Газета "Нова Година" – актуальні новини Полтавщини

Публікації

6 ЯКОСТЕЙ ІДЕАЛЬНОГО МЕРА

25 Грудня
16:53 2016

Європейські містечка на фотографіях виглядають, як з казки. Бруківка без сліду калюж, охайні вузенькі вулиці, акуратно підстрижені дерева у парках та продумані дитячі майданчики, маленькі будиночки, уквітчані вазонами влітку чи оповиті різнокольоровими гірляндами зараз, напередодні Різдва… Милуємося їхнім тихим затишком, ранковим серпанком, що чіпляється за димарі, пухким снігом на черепичних дахах, дивовижжям квітів на компактних подвір’ях — і абсолютно не асоціюємо це з реальністю українських міст. А себе з такою реальністю — і поготів.

Але чому? Адже саме на такі європейські містечка цілком можна було б перетворити наші пострадянські селища та смт. Так, у Європі вони мають давню історію успіху, мають цікаві проекти та ресурс для їх втілення… Але найцінніше, що є у них і цілком може бути у нас — це відповідальна громада та ініціативний і грамотний мер, відданий інтересам своїх виборців.

В Європі, до якої ми придивляємося, мають давню історію успіху, цікаві проекти та ресурси для їх втілення. Але найцінніше, що є у них і цілком може бути використане і в нас — це відповідальна громада та ініціативний і грамотний мер, відданий інтересам своїх виборців.

image419351

Отже, якими шістьма якостями повинен володіти ідеальний мер?

ПОВАГА ДО ВИБОРЦЯ

Якось мені розказали, що в одному маленькому містечку Південного Тіроля (регіон у гірській частині Італії) кандидат у мери напередодні виборів обходив мешканців із гостинцями — кількома круасанами чи мафінами у маленькому паперовому пакетику. Назвати це підкупом навряд чи у когось повернеться язик. Обсяги не ті.

Але навіщо? здивувалася я, більш звикла до звичайної для нашого політикуму роздачі гречки, цукру та щедрих популістських обіцянок.

Щоб ближче познайомитися з виборцями й особисто дізнатися про їхні проблеми, дещо здивовано відповіли мені.

Точно знати проблеми мешканців, а не здогадуватися про них — надзвичайний бонус для мера. Його робота одразу стає продуктивнішою, адже «б’є точно в ціль». Ми ж іноді спостерігаємо, як віддаленість мера від людей, від абсолютно конкретних побутових задач перетворює його діяльність на боротьбу з уявними драконами. Наче й галасу багато, і рішучості повно, й активність чимала — а в житті пересічних громадян нічого не змінюється на краще. Бо ніхто не додумався поцікавитися: а що ж їх дійсно турбує, що спричиняє дискомфорт і напругу в суспільстві?

Особисте знайомство з виборцями має і ще одну перевагу. Мер не забуває, що він — такий самий, як і кожен з його сусідів. Не небожитель, не царедворець у червоній мантії. Він не став більш важливою персоною після того, як виграв вибори, а лише отримав більше відповідальності і значніші важелі впливу на ситуацію. Те, що турбує мешканців сусідньої вулиці чи сусіднього двору повинно боліти йому так само, як і їм. Без особистого включення у процеси, без сприйняття незручностей городян як власних нічого змінити не вдасться. А тому постійне спілкування з виборцями — обовязкова частина роботи мера.

Щомісяця я виділяю один день для особистого прийому жителів міста, ділиться досвідом мер німецького містечка Ерцгаузен Райнер Зайбольд. І ще один день — для того, щоб спілкуватися у чаті з тими, хто з якихось причин не міг прийти. А на особисті повідомлення городян на своїй особистій інтернет-сторінці відповідаю, щойно вони зявляються. Це дозволяє мені бути в курсі всіх проблем, змін настрою городян і не втрачати із ними звязок, який я дуже ціную.

ВЗАЄМОДІЯ З ГРОМАДОЮ

Вирішувати все спільно — абсолютна норма для європейських містечок. Та й для успішних українських — також. Що краще: поставити кілька лавочок у парку чи світлофор на складному перехресті, побудувати на пустирі дитячий майданчик чи магазин, витратити гроші на екологічні проекти чи на проведення масштабного свята — у цивілізованих країнах це вирішує громада. Функція мера при цьому — не навязувати своє бачення, а слухати і чути, спрямовувати обговорення у конструктивне русло, виокремлювати найважливіше і пропонувати городянам шляхи вирішення проблеми. Певно, його можна назвати батьком міста, але не в авторитарному сенсі, коли одна наділена владою особа раптом вирішує за містян, що їм зручно, чого вони хочуть і чому повинні радіти. Мер — то швидше батько, упевнений у мудрості своєї родини, який під час спільного обговорення допомагає виокремити найважливіші проблеми, бо має значний життєвий і професійний досвід, і консолідує громаду навколо їх вирішення.

Готовністю вислухати різні точки зору, навіть ті, що не відповідають власній, готовністю йти на компроміси заради спільного успіху і визначається повага мера до громади. Тоді ситуації, коли гуртожитки продають разом із мешканцями, або замість облаштувати пристойні тротуари встановлюють на площах недолугі фонтанчики, взагалі не можуть відбутися. Цього не дозволить собі мер, який рахується із думкою громади. І сама громада не дасть вчинити над собою таку наругу, бо відчуває право впливати на прийняття рішень, право власноруч будувати своє життя — і відповідальність за кожну дію і кожен крок. І за кожну витрачену власну копійку. Адже не буває державних грошей. Не буває коштів, виданих чиновником «від доброти душевної». Усі гроші, що є в державі — це гроші людей. Як витрачати зароблене, вирішувати, у першу чергу, їм.

Нещодавно завдяки нашій спортивній громаді у місті зявився великий спортзал, розказує вже знайомий нам Райнер Зайбольд. Містяни самі ініціювали його побудову, багато що робили на волонтерських засадах, частково забезпечили фінансування проекту. Мені як мерові залишалося лише підтримати цю ініціативу організаційно та фінансово. Тепер маємо можливість проводити різні заходи, що позитивно впливають на імідж містечка і заробляють додаткові кошти для бюджету.

ЕФЕКТИВНІСТЬ

У наших реаліях часто доводиться спостерігати, як інтереси громади абсолютно ігноруються очільниками міст та селищ. Поставити на головній площі фонтан чи арку, замостити кілька метрів навколо мерії дорогою бруківкою — це, звісно, показово і навіть симпатично. Однак, якби чиновники не забували питати городян, то кошти, певно, витрачалися б на більш суттєві проекти. Наприклад, на заходи з енергоефективності. Це, як правило, дозволяє знизити споживання енергоресурсів, а відтак — і суттєво зменшити комунальні платежі. Тепер вони занадто важким тягарем лягли на плечі виборців. Але розвантажити їх ніхто не поспішає.

Звісно, фотографуватися на фоні утеплених труб теплотраси чи котельні на альтернативному паливі, мабуть, не так показово, як на фоні псевдо-грецьких статуй посеред українського містечка. Аби отримати кредити чи гранти, усій мерії доведеться неабияк попітніти, попрацювати і все прорахувати. Звітність перед міжнародними інституціями така, що у кишеню собі навряд чи щось покладеш. Але запамятатися господарником, а не показушником — справжня перемога для того, хто прийшов працювати і робити рідне місто комфортнішим, а не відсиджувати термін за терміном. За видимістю дій — завжди пустота, за вдаваною турботою — завжди розчарування, а за підробним інтересом до проблем інших — зневіра, безсилля й душевне спустошення. На такому ґрунті зростити успішне суспільство не вдавалося ще нікому.

Так, мер містечка Долина (Івано-Франківська область) Володимир Гаразд згадує, що йому було непросто мобілізувати виборців навколо ідеї енергоощадливого міста. Все-таки на певному етапі це потребувало від жителів певних капіталовкладень, значних зусиль зміни багатьох свої звичок. Однак очільник міста багато вчився сам, багато часу спілкувався з громадою і знайшов правильні слова для переконання, підібрав небайдужу команду. Спочатку Долині вдалося повністю відмовитися від централізованого теплопостачання і перейти на автономне. А потім у місті вирішили перейти на використання альтернативних джерел енергії замість задорогого газу та запровадити заходи з енергоефективності. Місто утеплило і замінило вікна у половині будівель бюджетної сфери, перевело 60% генеруючих потужностей з використання газу на місцеві відходи деревини. Три з пяти дитячих садків забезпечуються теплом від альтернативних джерел енергії, а гарячим водопостачанням — від сонця. На дахах подекуди виблискують панелі сонячних колекторів. Також відбулася термомодернізація житлових будинків, причому мешканці сплатили всього 20% її вартості. Все це стало можливим завдяки грантам від міжнародних інституцій і тому, що мер зумів згуртувати громаду навколо спільної ідеї. На всі глобальні зміни (а процеси іще триває) Долина витратила менше 10 років. І зовні вже дуже й дуже схожа на ті європейські містечка, що так радують око на картинках. Шкода, що даний приклад — скоріше виняток, аніж правило. Декому з мерів вдається просидіти у кріслі удвічі довше, але весь цей час створювати лише видимість реформ.

НЕЗАЛЕЖНІСТЬ

Я не залежний від жодної партії, мене вибрали як жителя Ерцгаузена, як простого мешканця. Це приклад того, що люди в Німеччині в деякій мірі є розчарованими у великих партіях. На цих виборах я отримав 82% голосів виборців, не без гордості заявляє мер Зайбольд.

Незалежність від політичної партії — чималий бонус для мера. Тільки здається, що підтримка сильних світу цього дозволяє зробити більше. Насправді часто, особливо в українських реаліях, це звязує руки. Тому що меру доводиться діяти не в інтересах громади, а так, як велить партія. Сильна і відповідальна громада — ось справжня опора для мера. При потребі, вона стане на його захист, відстоюватиме його так само наполегливо, як він відстоював її інтереси. І хоч бути на чолі такої спільноти — справа нелегка, ефективність взаємодії — у кілька разів більша, ніж коли сприймаєш своїх виборців як безсловесне стадо.

Іноді здається, що обирати мера, за якого «не тягнуть мазу» представники провладної партії — небезпечно. Вони ж-бо знають, кого підтримувати, й обирають найдосвідченіших. Але іноді людина з меншим досвідом — більш вдалий вибір. «Краще п’ять років помилок, ніж 25 років саботажу», сказав колись Вацлав Гавел. Партія не вкладатиме у людину гроші з альтруїстичних міркувань. Здебільшого — щоб потім «зняти вершки». Тільки вже не з мера, а з довірливих містян. У вигляді дерибану землі, перепродажу стратегічних підприємств, недофінансування окремих галузей — способів безліч.

СТРАТЕГІЧНЕ МИСЛЕННЯ

Тростянець Сумської області — одне з тих міст, що динамічно розвивається вже кілька років поспіль. Ось як розповідає його мер Юрій Бова про початок непростого шляху:

Ми почали з того, що розробили стратегічний план економічного розвитку міста. Адже не можна здійснювати якісь кроки у розбудові міста, спираючись лише на інтуїцію, треба мати документ – стратегію – куди саме слід рухатись. Така стратегія і була зроблена ще у 2007 році на основі ґрунтовного аналізу сильних і слабких сторін громади, можливостей та загроз. Для цього провели соціологічне опитування представників влади, бізнесу та жителів міста, створили експертну комісію, до якої залучили громадськість, ЗМІ. Ця група під кураторством провідних експертів протягом року розробила стратегічний план, визначивши в ньому три пріоритетні напрямки розвитку Тростянця: залучення інвестицій, розвиток малого та середнього бізнесу, в тому числі через туризм, а також розвиток комунальної інфраструктури. Все було логічно, адже інвестиції – це нові робочі місця, вища зарплатня, міжнародні зв’язки та експорт, нові технології, ноу-хау, мережа місцевих постачальників. Розвиток підприємництва передбачає покращення бізнес-клімату, а отже, привабливий імідж міста, сприятливі умови для тих, хто хоче розпочати бізнес, вища якість послуг для туристів, диверсифікація та конкуренція. Все це має бути підкріплене високим рівнем розвитку комунальної інфраструктури: гарною якістю доріг та тротуарів, справністю комунальних мереж та системи освітлення, централізованим вивезенням сміття, достойним сервісом готелів та закладів громадського харчування. Додамо до цього енергоощадність комунального господарства і матимемо ідеальну модель розвитку міста, що тримається на європейській філософії Доброго врядування (Good Governance) та дає своїм мешканцям відповідь на три важливі питання: де люди можуть працювати, в яких умовах будуть проживати та де відпочивати.

Такий підхід досі викликає у пересічного громадянина неабияке здивування. Ти бач, мовляв, який продуманий! Бо, голосуючи за мера чи сільського голову, більшість не дає собі труду поцікавитися у нього стратегічним баченням розвитку міста. Хоча насправді наявність дорожньої карти реформ — те, що мало б цікавити виборця насамперед. За її відсутності ми наче заздалегідь погоджуємося на яке-неяке животіння, на тихе болото під кодовою назвою «стабільність», де нічого не змінюється десятиліттями. «Аби не гірше», мов мантру, повторюють затуркані мешканці, не зважаючи, що гірше стає з кожним днем: болото затягує, грязюки навколо все більше, а інші міста розвиваються, ростуть, будують потужні підприємства, створюють робочі місця і на ділі, а не на словах, стають привабливими для життя. Хто винен у цьому? Пасивна громада? Так, бо лише ми самі і ніхто інший несемо відповідальність за власне завтра. Але й пасивний мер — безперечно, теж. Коли господар не знає, куди місто рухатиметься далі, не розставляє акценти та пріоритети, кидається у крайнощі чи пливе за течією, то чи варто дивуватися, що городян лякають будь-які зміни. Особливо ті, які, через необдуманість і неструктурованість, не мають жодного сенсу…

А що ж Тростянець? З часу затвердження стратегічного плану минуло 9 років. За цей час у місті зявилася потужна шоколадно-бісквітна фабрика на 1000 робочих місць, створено кластер, в якому розвиваються підприємства з виробництва борошна, сухого молока, яєчного порошку та інших супутніх продуктів, у відреставрованій фортеці відбувається фестиваль історичної реконструкції та лицарські турніри… Депресивне містечко перетворилося на затишне місце для життя. Цей шлях може повторити кожен райцентр. Але не в кожного мера вистачає на це здібностей, наполегливості і сил.

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

Це не до мене питання. Це до медиків/освітян/дорожників, як часто ми чуємо такі відповіді від градоначальників! Насправді, це тільки здається, що вибраний громадою мер не може впливати на глобальні процеси, і що його рівень — винятково місцевий. Насправді на його боці — суспільна думка, на його боці — можливість заручитися підтримкою інших чиновників чи колег, звернутися з вимогою щодо вирішення питання до вищих органів влади.

Інша справа, що брати на себе відповідальність — треба уміти. Показовою є ситуація з ремонтом автодороги Харків-Київ поблизу Решетилівки. Формально мер тут ні до чого: ремонтом займається облавтодор, саме дорожники ухвалювали всі стратегічні рішення. Але чи правильно, що громада виявилася усунутою від цих процесів? Скільки незручностей уже створила для мешканців Решетилівки ця дорога, скільки життів забрала… Чи можна було цього уникнути? Звісно, якби у людей спитали: як зручно саме вам? Чи не виникає при ось такому проектному рішенні додаткових перешкод? Чи не стало важче діставатися до Покровського, поїхати в яке раніше було «домашнім ділом»? Тільки от зібрати громаду для цього обговорення мав якраз мер. Шкода, що жодних дискусій на цю тему не відбулося…

З освітою — та ж сама ситуація. Звісно, мер-господарник не може вплинути на якість і наповнення шкільних програм. Однак на позашкільне дозвілля — цілком. Разом з громадою вирішити, що дітям потрібно наразі: новий стадіон, басейн чи позашкільні гуртки, щоб змістовно проводили час і розвивалися гармонійно. Взяти гранти чи кредити під цей проект, реалізувати його — значить, зробити чималий внесок у розвиток міста. Бо молодь залишається там, де її інтереси — в пріоритеті, де з нею рахуються і дають можливість самореалізуватися. Є молодь — є динаміка і рух, є нестандартні ідеї і нові проекти.

Є майбутнє. Власне, сенс — саме у цьому.

Галина Дем’янець

Схожі новини

Прокоментуй!

Ще немає коментарів

На разі немає жодного коментаря, бажаете додати?

Написати коментар

Написати коментар

Вашу електронну адресу не буде опубліковано!
Обов'язкові поля позначено * *

Грудень 2016
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Лис   Січ »
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031